Історична психологія XX століття — одна з найлегших і разом з тим найважчих тем для сучасного історика психології, адже він сам є учасником подій цього часу, відображає незліченні впливи цих подій та їхні ідеологічні висвітлення, діє водночас несвідомо й свідомо і бачить певні розходження між очікуваннями та сподіваннями і тим, що реально постає. Так, свідомість є і самим буттям, і його відображенням, вона забігає вперед, відштовхуючись від нього і незмірно відстає від нього, не в змозі збагнути його повноту.
Можна закопатися у фактичному матеріалі, не роблячи спроб його осмислити, але тоді цей матеріал перестає бути фактом історичної психології, адже без відповідних зв’язків з історичними феноменами він стає цілком некорисним і втрачає свій предмет. Можна побудувати теоретичну схему психології історичного буття людини, підібрати до неї мальовничі або навіть типові факти, але у цьому випадку надія і наміри накреслити основні риси психології XX століття виявляться, зрештою, саме теоретичною схемою — заманливою та оманливою водночас.
Бачити й переживати сучасне і бути його справедливим та об’єктивним теоретиком надто важко, а то й узагалі неможливо. Для викладу історичної психології має створитися певна часова дистанція, віддаленість подій для їхнього достатнього та належного розуміння. І все ж таки спроби видатних майстрів психології, які жили й працювали в самому XX столітті, слугуватимуть незамінним матеріалом для історика психології, адже це були корифеї психологічної думки. Тому навіть “однобічності” та “‘хиби” їхніх міркувань є важливими феноменами нашого часу.
Можна зрозуміти важливі риси XX століття, спираючись на давню ідею “‘втечі від свободи”, і це було майстерно викладено німецько-американським психологом Е.Фроммом. Проте, як і завжди, його намір запропонувати продуктивні форми співжиття людей зводився до ідеї гуманного соціалізму, де людина здобуде свободу і зможе цілком наслідувати себе згідно зі своєю природою.
Проте проблема свободи як вирішальної сили поведінки, як головного вістря історичного здобутку людства хоч і має класичні взірці розкриття у філософських трактатах і політичних гаслах різних епох, одначе мало сприяє розумінню дійсної історичної психології народів, їхнього прагнення реалізувати потенції свого буття.
“Всі люди смертні, Сократ — людина, Отже, Сократ смертний”.
Кожна людська істота будує для себе, по-новому його осмислюючи, такий силогізм, а разом з ним і ті уявлення, які допоможуть їй уникнути цієї участі Сократа і всіх людей, які жили до неї і житимуть після неї. Але для цього треба мати безсмертну опору. її знаходять у продуктах діяльності, в іншій людській істоті, більш точно — в сукупному людському існуванні, в історичному русі людства. Алже одне з найшаленіших відкриттів людини й полягає в тому, що вона бачить безсмертну опору саме у смертній людині. Сукупна смертна істота виявляється дійсно безсмертною, і до неї звертається погляд окремої смертної істоти.
Інша людина як безсмертна опора буття має в собі духовне вмістилище, і в ньому ця істота намагається вкорінитися. Цього можна досягти шляхом уніфікації іншого або, що складніше, — поставитись до нього як до унікального і разом з тим усезагального буття.
Історична психологія XX століття має розглянути дві тенденції в міжлюдських, міждержавних стосунках, котрі визначають саме історичний рух людської психіки, який скеровує зі свого боку історію людства даного періоду. Це насамперед ідея уніфікації (етатизму) людей, груп, страт, народів, яка є передумовою їхньої єдності, спрямованої як до матеріальної, так і до ідеальної форм існування. Ідея етатизму, що постала в одчайдушній формі саме в XX столітті, вимагала для свого здійснення цілковитої ідеологічної та буттєвої уніфікації людей, народів.
Ідея такої тотожності проймає наскрізь людську свідомість та виражається у певних принципах ідеології та соціального співжиття Це, зок-
рема, знаменита формула “самодержав’я, православ’я, народність”, не менш відомі “патріотизм”, “морально-політична єдність”, що охоплює усі верстви суспільства, усі вікові рівні людей. Уся ідеологія з її філософськими засадами, літературою, мистецтвом і т.д. спрямована на досягнення такої єдності. Вожді, партія, клас, маси — це складові однієї з форм такої єдності. Одяг, пісні, ритуали, поклоніння, портрети, символіка, привітання — все має полегшувати спілкування між вірнопідданими. Ідеологічна вертикаль починається з надання людського імені — вулиці, підприємству, місту тощо — і завершується послідовною філософією, від якої можуть відгалужуватися хіба що вказівки, як слід поводитися у певних ситуаціях.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11