Установленні вітчизняної психологічної думки особливу заслугу має видатний філософ і психолог С.Л.Рубінштейн. Він прожив в Україні понад 40 років, переїхавши до Ленінграда лише в 1930 р. В український період діяльності предметом уваги вченого була творча особистість в її певній історичній ситуації Рубінштейн приділив також велику увагу розробці проблем логіки як теорії знання, цікавився віковими особливостями мислення, його загальною філософсько-психологічного структурою. Крім того, Рубінштейн із запалом відгукувався на нагальні питання суспільного життя, займався проблемами формування людини нового, соціалістичного суспільства. Читать далее »

Михайло Бахтін, який у першій половині 20-х років тільки-но починав свою діяльність ученого-філолога, переконливо вказав на те, що категорія вчинку має загальнокультурне значення. Заглиблення у філологічні й літературознавчі проблеми дало можливість ученому здобути результати, які виходять за межі його спеціальності та підносяться до рангу значних світоглядних узагальнень. Читать далее »

Генріх Ріккерт вважав центральною проблемою осягнення історії проблему автономії історичного пізнання. Міркування з цього приводу він блискуче виклав у праці “Межі природничонаукового утворення понять” (1896 — 1902).
Природа постає сама по собі, культура — через створені людиною цінності. І саме ідея цінностей є основою поділу на природу і культуру. Цінності є блага. Якщо зняти цінність з об’єкта культури, то це й б)’де природа. Об’єктивно Ріккерт вносить ідею цінності і у психологію, чим здійснює серйозний поштовх до формування канону як критерію цінностей. Цінність — це те, що має значення, а не просто існує. Читать далее »

Вільгельм Віпдельбанд, представник баденської школи неокритициз-XJ му, ставить питання про співвіднесеність всезагального та одиничного у психіці людини, в її духові ще до появи праць М.Вебера. Взагалі цс велика проблема в неокантіанстві: як здійснюється перехід від всезагального до конкретного. Віндельбанд відповідає на це так: “Спочатку необхідно встановити загальнозначущі передумови розумної діяльності, на яких, зрештою, базується все те, що ми називаємо культурою, далі за допомогою предметного аналізу слід установити, яка із цих передумов визначається специфічно людськими… емпіричними умовами: отриманий залишок буде, таким чином, містити в собі тільки всезагальну надемпіричну необхідність, необхідність самого розуму”. Читать далее »

Макс Вебер — німецький соціолог, соціальний філософ та історик, відомий як основоположник розуміючої соціології та теорії соціальної дії. Твори Вебера можна розділити на чотири групи: історичні праці; нариси з соціології релігії; трактати із загальної соціології; роботи, присвячені методології соціально-історичних наук. Окремі з них: “До історії аграрних відносин у середні віки” (1889, “Аграрні відносини за стародавніх часів” (1909), “Господарська етика світових релігій” (1916—1919), “Господарство та суспільство” (1921), “Об’єктивність” соціально-наукового та соціально-політичного пізнання” (1904), “Про деякі категорії розуміючої соціології” (1913), “Політика як покликання та професія” (1919), “Наука як покликання та професія” (1920). Читать далее »

Юрнст Кассірер відомий як представник марбурзької філософської школи, учень Г.Когена і П.Наторпа, сповідувач методології та ідеології неокритицизму. Започаткована ще Кантом, критична рефлексія (як метод наукового аналізу) спрямовувалась на “нове” визначення меж та методів філософської науки у зіставленні з іншими формами соціального творення — мистецтвом, релігією тощо, загалом — культурою людства в усій сукупності багатоманітних її виявів. Кассірер відомий такими працями: “Проблема пізнання в філософії та науці у Новітній час” (1906—1940), “Особистість та космос у філософії Відродження” (1927), “Філософія Просвітництва” (1932), “Поняття субстанції та поняття функції” (1910), “Філософія символічних форм” (1937) та ін. Читать далее »

Георга Зіммеля, відомого німецького філософа та соціолога, вважають одним з головних представників пізньої “філософії життя”, основоположником так званої формальної соціології. Зіммель відносить цінності та культуру до сфери, що лежить поза природною каузальністю, а діяльність гуманітарія відносить до “трансцендентальної формотворчості”. Виток творчості — особистість з її апріорно заданим способом бачення. У відповідності зі способами бачення виникають різноманітні “світи” культури: релігія, філософія, наука, мистецтво тощо — кожний зі своєрідною внутрішньою організацією, власною унікальною “логікою”. Читать далее »

Мартін Гайдеггер — видатний німецький філософ, усесвітньо визнаний як фундатор екзистенціалізму — одного з провідних напрямів у філософії XX століття. Після захисту докторської дисертації під керівництвом Г.Ріккерта Гайдеггер асистував у Е.Гуссерля, а з 1923 по 1928 р. був професором Марбурзького університету. У 1929 р. замінив Гуссерля, який пішов у відставку, на кафедрі філософії Оренбурзького університету. Читать далее »