Сучасну методологію науки неможливо уявити без системного підходу Саме він дає змогу уникнути «лінійної логіки», розглядати комплексні, складні об’єкти в динаміці їх виникнення і змін.
Проте не менше, ніж у суто науковому аналізі, вміння використовувати головні принципи системного підходу потрібні будь-якому сучасному фахівцеві, людині, яка живе в багатовимірному світі, взаємодіє з багатії ма системами, вступає в системні стосунки з матеріальними та ідеальними об’єктами. Від рівня її орієнтації в подіях, що відбуваються н цих системах, уміння відповідно реагувати на них залежить як ефск тивність її діяльності, так і якість життя в цілому. Читать далее »

Однакові життєві обставини можуть породжувати в однієї і тієї самої людини різні ставлення. Найпростіший приклад: учитель у доброму настрої подивиться на пустощі учня під час перерви як на веселий жарт, а в поганому - зробить йому зауваження; аналогічний вчинок на уроці викличе осуд, а під час контрольної вчитель зробить висновок, що учень хоче зірвати роботу всього класу. Читать далее »

Процес спілкування не завжди відбувається в бажаному напрямі — адже у взаємодію вступають люди з різними цілями, мотивами, потребами, очікуваннями, життєвим досвідом, способами інтерпретації подій, рівнем емоційності, зацікавленості у взаємодії тощо. Це можуть бути часткові суперечності, а може, й антагонізм позицій, що породжується наявністю у партнерів по спілкуванню цінностей і цілей, що виключають одна одну. Читать далее »

Поведінка кожної людини залежить не тільки від ситуативних обставин та внутрішніх мотивів, вона зумовлюється досить жорсткими вимогами, які усвідомлено чи неусвідомлено висувають до неї інші. Серед них є вимоги, які мають високу стійкість, постійно актуалізуються. Дотримання їх означає виконання так званої соціальної ролі, тобто соціальна роль — це певний сценарій поведінки, що визначається сподіваннями людей, які взаємодіють. Читать далее »

Найпомітнішим наслідком невротизації педагогів є порушення стосунків викладачів та вчителів із соціальним оточенням, прагнення перервати, заблокувати можливі контакти. Це може призвести до соціального відчуження, втрати зв’язків з еталонною групою.
Еталонна група — це реальна або уявна група, система поглядів якої є для людини взірцем (еталоном). Людина співвідносить свої вчинки з цінностями групи і тому залежить від реальних та очікуваних реакцій інших людей, з якими вона взаємодіє безпосередньо або опосередковано. Читать далее »

Сьогодні у суспільстві відбуваються значні соціальні, політичні та економічні зміни. Ці процеси зачіпають кожного громадянина, істотно змінюючи психологію як окремих соціальних груп, так і кожної конкретної особистості. Важко зорієнтуватися в швидкоплинному світі, а ще важче усвідомити, зрозуміти нові психологічні тенденції в собі самому і в навколишніх. Найскладніше і водночас найважливіше адекватно орієнтуватися в тому, що відбувається, саме вчителеві. Адже він змушений працювати в так званому метаплані: з одного боку, усвідомлювати, що ж відбувається з ним самим, вчасно коригувати небажані зміни в структурі власних особистісних якостей, а з другого — розуміти те, що відбувається з іншими, знати об’єктивні причини, що детермінують особистісний розвиток його колег, учнів, їх батьків. Читать далее »

Известно, что мимика, жесты как элементы невербального поведения личности являются одной из первых визуальных, знаковых систем, усваиваемых в онтогенезе. Наиболее веским аргументом в пользу приоритета невербального языка над вербальным служат результаты, свидетельствующие об интернациональном характере основных мимических картин, поз, наборов жестов, а также данные о чертах жестикуляции и мимики, которые выступают генетическими признаками человека, например, врожденные способы выражения эмоций. Спонтанное невербальное поведение постепенно дополняется символической мимикой, жестами, интонациями, позами, использование которых основано на культурном, групповом, ситуативном соглашении и невозможно без предварительного обучения. Структура, содержание, форма невербального поведения, его актуализация обусловлены многовековой практикой общения. Читать далее »

Исследуя центральные и периферийные элементы убеждения, социальные психологи выделяют следующие четыре слагаемых: 1) «коммуникатор»; 2) сообщение (информация); 3) канал передачи; 4) аудитория. Другими словами, кто что сообщает, каким способом и кому.
Кто излагает сообщение? Влияние «коммуникатора»
Вообразите себе следующую сцену: некий мистер Я. Прав, американец средних лет, смотрит вечерние новости. В первом сюжете показана группа радикалов, сжигающих американский флаг. Один из них кричит в мегафон, что всякий раз, когда власть становится тиранической, «у народа есть право — сменить или свергнуть правительство… Это его право, его обязанность — свергнуть такое правительтво!». Рассердившись, мистер Прав ворчит жене: «Нет больше сил слушать, как они льют воду на мельницу коммунистов». Читать далее »

Общая характеристика толпы. Психологический закон ее духовного единства
С психологической точки зрения слово «толпа» получает совершенно другое значение. Сознательная личность исчезает, причем чувства и идеи всех отдельных единиц, образующих целое, именуемое толпой, принимают одно и то же направление. Образуется коллективная душа, имеющая, конечно, временный характер, но и очень определенные черты. Собрание в таких случаях становится организованной толпой или толпой одухотворенной, составляющей единое существо и подчиняющейся закону духовного единства толпы. Читать далее »

Задачи психологии народов
Единственная точка зрения, с которой можно рассматривать все психические явления, связанные с совместной жизнью людей, — психологическая. А так как задачей психологии является описание данных состояний индивидуального сознания и объяснение связи его элементов и стадий развития, то и аналогичное генетическое и причинное исследование фактов, предполагающих для своего развития духовные взаимоотношения, существующие в человеческом обществе, несомненно также должно рассматриваться как объект психологического исследования. Читать далее »

Философские идеи о социальной сущности человека, его связях с исторически развивающейся жизнью народа получили в XIX в. конкретно- научное воплощение в различных областях знания. Потребность филологии, этнографии, истории и других общественных дисциплин в том, чтобы определить факторы, от которых зависит формирование продуктов культуры, побудила обратиться к области психического. Это внесло новый момент в исследования психической деятельности и открьшо перспективу для соотношения этих исследований с исторически развивающимся миром культуры. Начало этого направления связано с попытками немецких ученых (Вейц, Штейнталь) приложить схему Гербарта к умственному развитию не отдельного индивида, а целого народа. Читать далее »

Цель настоящей статьи состоит в том, чтобы доказать, что социально-психологическое исследование есть по преимуществу исследование историческое. В отличие от естественных наук социальная психология имеет дело с фактами, которые подвержены заметным временным флуктуациям и по большей мере неповторимы. Принци-пы взаимодействия людей не могут быть с легкостью выявлены с течением времени, потому что нестабильны факты, на которых они базируются. Здесь невозможна аккумуляция знания в обычном, научном понимании этого процесса. Ниже будут изложены два ряда аргументов в защиту данного тезиса: в первом случае в центре внимания будет воздействие науки на характер социального поведения, во втором — процесс исторических изменений. Читать далее »

В рамках социологической традиции упоминания о социальной психологии или обсуждения ее отдельных проблем имели место в трудах правоведа Л.И. Петражицкого, основателя психологической школы права, с точки зрения которого истинными мотивами, «двигателями человеческого поведения» являются эмоции, а социально-исторические образования есть лишь их проекции — «эмоциональные фантазмы». Хотя методологическая основа такого подхода представляется уязвимой, сам факт апелляции к психологической реальности общественного процесса заслуживает внимания.
Ряд интересных идей содержался и в работах Л. Войтоловского, П.А. Сорокина и др. Так, в работе А. Копельмана уже в 1908 г. была поставлена проблема границ коллективной психологии, которую автор считал новой областью психологии — психологией народного духа, проявлением которого являются деятельность и переживания групп людей и коллективов. Читать далее »