Предмет і завдання психологічної служби В системі осВіти
Успішне здійснювання складної й відповідальної соціальної функції, яку виконує в суспільстві педагог, потребує постійного науково обґрунтованого теоретичного й методичного забезпечування ефективної організації навчального процесу з боку методистів і дидактів, психологів, фізіологів, медиків-психогігієністів та представників інших галузей наукового знання, яке він передає у рамках викладання конкретних дисциплін. Читать далее »

Специфіка й структура педагогічної діяльності
Сучасне науково-психологічне дослідження будь-якого суб’єкта педагогічної діяльності передбачає психологічний аналіз його професійної компетентності. Цей термін поєднує в собі три основні сторони феномена педагогічної праці: педагогічну діяльність, педагогічне спілкування й прояви особистості педагога, які вважаються окремими процесуальними показниками (або блоками) такої компетентності.
Результативність педагогічної праці вчителя, вихователя або викладача оцінюється по тих якісних позитивних змінах у психічному розвитку учнів, вихованців або студентів, які відбулися під впливом педагога. Тут враховується особистісний та інтелектуальний розвиток об’єкта прикладання педагогічних зусиль, його становлення як особистості й суб’єкта навчальної діяльності. Читать далее »

Поняття ВажкоВихоВуВаності
У широкому розумінні важкови-ховуваність — це поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими стикається вихователь при організації і здійснюванні виховного процесу. У вузькому розумінні цей термін використовується для позначення наближеного до норми рівня відхилень у поведінці дитини (на відміну від правопорушень і патології психічної активності), який потребує відповідної уваги й спеціальних зусиль вихователя для подолання його. Розрізняють норми біологічні, які належать до організму людини, соціальні, які належать до його поведінки серед інших людей, та психологічні, пов’язані з його індивідуально-типологічними проявами як особистості й суб’єкта власної життєдіяльності. Дітей і підлітків, які мають відхилення від загальноприйнятих або статистично достовірних показників норми, але не демонструють ознак психічної патології, у педагогічній практиці зазвичай класифікують як “важких”. Читать далее »

Характеристика сім’ї як інституту соціалізації
Погляд на дитину як на суб’єкт соціалізації, який змінюється в ході виховання сам і змінює своїх вихователів, — це підсумок історичного розвитку людства. На ранніх стадіях розвитку людського суспільства сама по собі дитина не мала особливої цінності: суворі умови життя й велика дитяча смертність не давали людям змоги приймати близько до серця факт народження або смерті дитини, особливості її розвитку. Сім’єю на той час для дитини були всі люди, які її оточували. У пізніші часи дітей віддаляли від сім’ї, віддаючи їх на виховання до монастиря або в дім родичів, або ж просто “підкидали” у бездітні сім’ї. У часи Середньовіччя практикувалась тотальна залежність дитини від батьків (особливо від батька), і повна підлеглість їх волі. З початком Новітньої історії дитина в очах батьків починає виступати як автономна істота, з якою дорослі прагнуть теплих емоційних контактів, намагаються виходити з її бажань, потреб та інтересів, а це, без сумніву, впливає й на соціально-психологічну структуру родини. Читать далее »

Характер як проблема педагогічної психології
Важливим питанням психології виховання є проблеми формування характеру особистості. Під характером у науці розуміють індивідуальне поєднання стійких особливостей або рис особистості, які зумовлюють типові для даного суб’єкта способи поведінки.
Розуміння характеру людини (дитини, вихованця) дає змогу зі значною мірою вірогідності передбачати її поведінку й тим самим коригувати або скеровувати її очікувані дії та вчинки. Читать далее »

Мораль як сукупність соціальних норм
В основі морального виховання лежить процес передавання людині моральних норм, правил і принципів поведінки в суспільстві з метою перетворення їх у значущі, внутрішньо необхідні регулятори її соціальних проявів. Дії та вчинки, вимушено спрямовані людиною на дотримання моральних норм, але не пережиті особистістю як внутрішньо необхідні, моральними у психологічному розумінні не вважаються.
Мораль розуміється як загальноприйнятий у суспільстві модус поведінки й ставлення одного індивіда до іншого. Моральні норми, як незліченну кількість разів перевірені людською практикою цінності співіснування (чесність, вірність, прямота, ставлення до іншого, як до собі подібного), лежать в основі стабільного й довготривалого існування будь-якої спільноти. На відміну від правових, моральні норми не передбачають якихось зовнішніх санкцій у випадку недотримання їх. Читать далее »

Психологічний смисл Виховання
Виховання у широкому розумінні — це функція суспільства, яка забезпечує його розвиток через передавання новим поколінням людей соціально-історичного досвіду попередніх поколінь відповідно до вимог часу.
У вузькому розумінні виховання — це процес свідомого, цілеспрямованого й систематичного формування особистості, який здійснюється в межах і під впливом соціальних інституцій (родини, виховних і навчальних закладів, установ культури, суспільних організацій, засобів масової інформації тощо) з метою її підготовки до повноцінного життя й самореалізації в суспільстві, до життєдіяльності в різних сферах соціальної практики (професійно-трудової, сімейно-побутової, суспільно-політичної й культурної) та до виконання певних соціальних функцій, прийняття соціальних ролей. Читать далее »

Сутність й рібні розвитку самоосвітньої діяльності
У навчальній діяльності можна виділити щонайменше два рівні:
• навчальна діяльність за участю вчителя;
• самостійна робота учнів (її задає й в кінцевих формах оцінює учитель). Верхівкою ж розвитку учня як суб’єкта навчально-пізнавальної діяльності є його самоосвітня діяльність, яка не є тотожною жодному з виділених рівнів. Хронологічно в навчальній діяльності на початку навчання домінують зовнішні (соціальні) мотиви, оскільки така діяльність є обов’язковою, а внутрішні мотиви ще перебувають у стадії становлення. Предметом же навчальної діяльності є матеріали шкільної програми. В такій діяльності педагог визначає й джерело засвоювання знань, і характер та обсяг навчального матеріалу. Він також здійснює загальний контроль навчальної діяльності учнів, поступово формуючи їхні самоконтроль і самооцінку. Читать далее »

Поняття наВчальності та її структура
Навчальність — це характеристика індивідуальних можливостей учня до осмислювання й засвоювання навчальної інформації, тобто запам’ятовування матеріалу, розв’язування задач, виконання різних типів контролю та оцінки навчальної діяльності.
У широкому розумінні навчальність є проявом загальних здібностей людини, що виражає її пізнавальну активність, можливості до засвоювання нових знань, умінь, навичок і складних форм розумової діяльності. З огляду на це, навчальність виступає як загальна можливість психічного розвитку дітей, досягнення більш узагальнених систем знань, способів дій у рамках навчально-пізнавальної, навчально-практичної й науково-пізнавальної діяльності. Читать далее »

Мотиваційний компонент навчальної діяльності
Загальна характеристика мотивів учіння
Проблему мотивації навчальної діяльності глибоко й всебічно досліджено у вітчизняній психологічній літературі. Під мотивом учіння розуміється усвідомлена потреба учня здійснювати організовану навчально-пізнавальну діяльність.
Л. І. Божович, вивчаючи фактори, що спонукають дитину до навчання, виділила два види мотивів учіння.
Перший вид пов’язується з розвитком особистості учня. Вони втілюють ті прагнення й потреби дитини, які випливають з усіх обставин її життя та які пов’язані з основною спрямованістю її особистості. За змістом такі мотиви можна пов’язати з бажанням учня одержати схвалення батьків або вчителя або ж завоювати чи підтвердити авторитет у середовищі однокласників. Це широкі соціальні мотиви, оскільки вони виходять за межі самого навчального процесу й пов’язані з тими життєвими відносинами, в які вступає дитина завдяки учінню. Читать далее »

Учіння як пізнавальна діяльність
Навчальна діяльність (учіння) — це один з основних видів діяльності людини, спрямований на її саморозвиток через опанування способами предметних і пізнавальних дій, узагальнених за формою теоретичних знань.
З суспільної точки зору учіння — це особлива форма соціальної активності особистості. У цьому відношенні їй притаманні певні соціальні функції. З одного боку, як форма активності індивіда навчальна діяльність виступає основною умовою й засобом його психічного розвитку, забезпечуючи засвоєння теоретичних знань, а через них — і розвиток тих здібностей, які в них “кристалізовані”. З іншого боку, умінню належить провідна роль у формуванні змістових характеристик особистості. Як форма соціально прийнятного співробітництва дитини з дорослими та дітьми така діяльність виступає одним з основних засобів включення підростаючого індивіда в систему соціальних відносин, у
колективну діяльність, у ході якої він засвоює суспільні цінності та норми людського життя. Читать далее »

Поняття про научіння й учіння
Научіння — це стійка, доцільна зміна діяльності, яка виникає завдяки попередній діяльності й не викликана безпосередньо вродженими фізіологічними реакціями організму, доцільна зміна зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психічної) активності індивіда.
Але не будь-якої. Зокрема, не можна вважати процесом научіння фізіологічні зміни в ході адаптації до темряви, під впливом втоми або вживання психотропних речовин тощо. Читать далее »

Класифікація Видів навчання
Для усвідомлення широкого розмаїття сучасних психологічних теорій навчання їх можна диференціювати із позиції певних загальних критеріїв. І. О. Зимня пропонує таку загальну класифікацію видів навчання:
1. За критерієм наявності управління освітнім процесом навчання поділяється на:
• традиційне навчання, що не базується на управлінні;
• навчання, що вважає управління основним психолого-педагогічним механізмом, яке забезпечує засвоєння навчального матеріалу (теорія поетапного формування розумових дій, програмоване, алгоритмоване навчання). Читать далее »

Типи наВчання
У процесі аналізу особливостей історичних типів організації навчання можна виділити чотири сталі елементи навчального процесу:
• повідомляння (передавання) знань;
• засвоювання їх;
• відтворювання засвоєного;
• застосовування знань на практиці.
Як об’єкт теоретичного аналізу існує чотири основні типи навчального процесу: інформаційно-повідомляючий, пояснювально-ілюстративний, проблем но-евристичний, або дослідницький, та проектний. Читать далее »